Заява про надання дозволу на проживання для жертви домашнього насильства

Домашнє насильство є серйозним порушенням прав людини. Хоча найчастіше воно вчиняється щодо жінок, воно може торкнутися людей будь-якого походження та з будь-якої соціальної групи. Мігранти можуть бути особливо вразливими й не бажати звертатися по допомогу через своє нестабільне становище у Великій Британії.

Що таке домашнє насильство та жорстоке поводження?

У рекомендаціях Home Office підтверджується, що визначення домашнього насильства відповідає визначенню, наведеному в Законі про домашнє насильство 2021 року. Воно охоплює:

будь-який окремий випадок або модель поведінки, за яких поведінка однієї особи щодо іншої має образливий характер, якщо обидві особи досягли 16-річного віку та є або були особисто пов’язаними між собою (незалежно від статі чи сексуальної орієнтації).

У рекомендаціях також чітко зазначено, що домашнє насильство та жорстоке поводження не обмежуються фізичним або сексуальним насильством — вони також охоплюють емоційне насильство, фінансове насильство, контролюючу поведінку або погрози застосування насильства.

Ще один важливий аспект цього визначення полягає в тому, що така поведінка не обов’язково має виходити від партнера постраждалої особи — вона також може походити від родичів, зокрема, але не виключно, від батьків, братів і сестер, а також родичів з боку чоловіка або дружини.

Насамкінець, у рекомендаціях та офіційному визначенні чітко зазначено, що особа може вважатися постраждалою від домашнього насильства, якщо насильство спрямоване проти іншої людини, наприклад її дитини. Так само дитина, яка стала свідком насильства щодо члена своєї сім’ї, також вважається постраждалою від домашнього насильства.

Хто може подати заяву?

Якщо дещо спростити, мігранти, які перебувають у Великій Британії як чоловік, дружина або партнер громадянина Великої Британії, військовослужбовця, особи з безстроковим дозволом на проживання, особи, якій надано дозвіл на перебування як біженцю, або громадянина ЄЕЗ із попереднім дозволом на перебування, можуть подати заяву на отримання дозволу на проживання як особи, яка постраждала від домашнього насильства (навіть якщо строк дії їхньої візи закінчився). Крім того, право на отримання такого дозволу мають також особи, чий останній дозвіл на перебування був наданий у межах програми підтримки мігрантів, які постраждали від домашнього насильства (докладніше про це нижче), за умови, що їхній попередній дозвіл на перебування належав до однієї з наведених вище категорій.

Наречені — особи, які перебувають у Великій Британії з метою укладення шлюбу з громадянином Великої Британії або особою, яка має безстроковий дозвіл на проживання, але ще не отримали дозвіл на перебування як партнер, — не мають права на отримання дозволу на проживання відповідно до цих правил. Водночас у керівництві підтверджується, що Home Office може надати дозвіл на перебування поза межами цих правил у деяких випадках, зокрема, але не виключно, у таких ситуаціях:

Особа, яка вчиняє насильство, використовувала імміграційний статус заявника як форму контролюючої поведінки, навмисно перешкоджаючи отриманню заявником дозволу на проживання або затягуючи процес його отримання (наприклад, якщо така особа перешкоджає заявнику перейти від дозволу на перебування як нареченого/нареченої або майбутнього цивільного партнера до дозволу на перебування як чоловіка/дружини або цивільного партнера).

Особи, які перебувають у Великій Британії на підставі інших видів дозволів на перебування, також не можуть подавати такі заяви, хоча за певних обставин вони можуть претендувати на надання притулку або гуманітарного захисту.

Програма підтримки мігрантів, які постраждали від домашнього насильства (MVDAC)

Особа, яка постраждала від домашнього насильства та має роботу, може залишити небезпечну ситуацію, переїхавши в інше місце та самостійно забезпечуючи себе, одночасно подаючи заяву на отримання дозволу на проживання у Великій Британії.

Ті, хто не має для цього достатніх коштів, найімовірніше, звернуться до притулку, щоб залишити місце проживання, де вони зазнають насильства. Через певний час їм може знадобитися звернутися по соціальні виплати («державні кошти»), щоб отримати фінансову підтримку та житло. До більшості дозволів на перебування застосовується умова «без права на доступ до державних коштів» (No Recourse to Public Funds), або ж особа може взагалі не мати дійсного дозволу на перебування. У таких випадках вона не має права отримувати соціальні виплати чи допомогу із забезпечення житлом. Home Office визнає, що це може призвести до того, що особи, які постраждали від домашнього насильства, опиняться в умовах крайньої матеріальної скрути.

У зв’язку з цим існує можливість подати заяву на короткостроковий дозвіл на перебування в межах Програми підтримки мігрантів, які постраждали від домашнього насильства (MVDAC), яка надає тимчасовий доступ до державних коштів.

Необхідно підтвердити таке:

• особі було надано дозвіл на перебування як партнеру. Важливо зазначити, що це стосується не лише партнерів громадян Великої Британії або осіб, які мають безстроковий дозвіл на проживання, а й партнерів осіб, які отримали дозвіл на перебування за робочим або студентським маршрутом, а також партнерів, включаючи наречених, у межах Додатка до Української програми;
• стосунки припинилися внаслідок домашнього насильства;
• особа потребує короткострокового дозволу на перебування, який не залежить від її партнера;
• особа має право подати заяву на отримання доступу до державних коштів.

На практиці, якщо заявник має відповідний вид дозволу на перебування, Home Office на цьому етапі не вимагає доказів того, що стосунки припинилися внаслідок домашнього насильства, а також не вимагає підтвердження фінансового становища заявника.

У разі позитивного рішення заявнику буде надано тримісячний дозвіл на перебування у Великій Британії з правом доступу до державних коштів.

До закінчення строку дії цього дозволу заявник повинен або залишити Велику Британію, або подати заяву на отримання нового дозволу на перебування у Великій Британії. Якщо він є партнером громадянина Великої Британії або особи, яка має безстроковий дозвіл на проживання, найімовірніше, він подасть заяву відповідно до правил, що стосуються осіб, які постраждали від домашнього насильства. Однак особам, які не відповідають вимогам цих правил, наприклад партнерам осіб, які отримали дозвіл на перебування за робочою або студентською візою, доведеться подавати заяву на інших підставах.

Підхід Home Office до доказів домашнього насильства

У керівництві наведено види доказів, які можуть бути подані заявниками. Також у ньому зазначено, яку доказову вагу працівники Home Office повинні надавати кожному з них. Важливо уважно враховувати точне формулювання щодо кожного виду доказів.

Стосовно окремих видів доказів Home Office висуває певні вимоги. Якщо вони не виконані, таким доказам може бути надано меншу доказову вагу. Водночас цей перелік не є вичерпним, тому ніщо не перешкоджає використанню інших видів доказів.

Працівник Home Office повинен оцінювати докази в сукупності. Це означає, що він не повинен розглядати кожен доказ окремо. Іншими словами, він має оцінити загальну картину, яка випливає з усіх поданих доказів, а потім визначити, наскільки ймовірно, що стосунки остаточно припинилися внаслідок домашнього насильства.

У заявах, поданих з-за меж Великої Британії, докази також оцінюються в сукупності. Однак у таких випадках застосовується нижчий стандарт доказування. Транснаціональне залишення в шлюбі саме по собі є формою насильства і має бути доведене за критерієм «розумного ступеня ймовірності».

Беззаперечні докази

Беззаперечні докази є найпереконливішим видом доказів, які можуть бути подані. За їх наявності вони дають змогу встановити, чи був заявник особою, яка постраждала від домашнього насильства. До найбільш очевидних належать такі випадки:

• кривдника було засуджено за злочин, пов’язаний із домашнім насильством, або він отримав офіційне поліцейське попередження;
• Королівська прокурорська служба ухвалила рішення про висунення кривднику обвинувачення у вчиненні злочину, пов’язаного з домашнім насильством;
• цивільний суд встановив факт вчинення домашнього насильства або кривдник визнав свою відповідальність під час судового розгляду. Слід зазначити, що для розкриття документів із сімейних справ може знадобитися дозвіл суду;
• заявник надає дійсний судовий припис про захист від домашнього насильства або припис про захист у справах щодо домашнього насильства, виданий на його користь. Такі судові приписи зазвичай видаються після первинного повідомлення, оформленого поліцією, яка згодом звертається до суду з клопотанням про їх видачу.

Підставою для того, щоб вважати кожен із цих випадків остаточним підтвердженням, є те, що інший орган, уповноважений ухвалювати рішення, уже дійшов відповідного висновку на підставі такого самого або навіть вищого стандарту доказування.

Деякі форми тимчасового захисту не вважаються беззаперечними доказами. Наприклад, якщо поліція видала повідомлення про захист від домашнього насильства, але не змогла отримати відповідний судовий припис. У такому разі особам, які ухвалюють рішення, рекомендується запросити додаткову інформацію в поліції.

Аналогічно, якщо суд ухвалив заочне рішення без заслуховування ймовірного кривдника, особи, які ухвалюють рішення, повинні отримати інформацію про будь-які подальші процесуальні дії. В обох випадках лише повідомлення або саме заочне рішення не будуть достатніми.

Особиста заява заявника

За наявності можливості до заяви завжди слід додавати детальну особисту заяву заявника, у якій описується пережитий ним досвід. У деяких випадках це може бути єдиним доказом, який заявник може надати. У керівництві чітко зазначено, що однієї лише заяви заявника може бути достатньо:

за умови, що вона є достатньо детальною, послідовною та правдоподібною… особливо якщо наведено переконливі причини відсутності додаткових або інших доказів.

Особам, які постраждали від домашнього насильства, часто потрібен час, щоб повністю розповісти про пережите. У випадках, коли неможливо надати повну особисту заяву до проходження процедури біометричної ідентифікації, її можна подати пізніше, коли вона буде готова.

Інші докази: загальний підхід

Якщо жоден із наведених вище «беззаперечних» доказів недоступний, окрім особистої заяви заявника, слід також врахувати докази від осіб, які підтримували заявника або надавали йому допомогу. Усі вони можуть надати підтверджувальні докази.

Найбільш переконливими є листи або висновки фахівців, які працюють із постраждалими від домашнього насильства, соціальних працівників та медичних працівників. Вони повинні були проводити оцінку стану заявника та бути готовими висловити професійну думку про те, що особа зазнала домашнього насильства. Їхнім свідченням надається найбільша доказова вага, якщо вони є кваліфікованими, незалежними та не ґрунтуються виключно на розповіді заявника.

Водночас підтверджувальні докази можуть надавати й інші особи. Їхнім свідченням надається більша доказова вага, якщо вони були безпосередніми свідками насильства та не мають особистої заінтересованості у справі. Проте свідчення осіб, які спостерігали лише непрямі ознаки насильства, також повинні бути взяті до уваги. Це стосується навіть випадків, коли такі особи перебувають у тісних стосунках із заявником.

У керівництві наведено приклади інших документальних доказів, які можуть бути подані заявниками. До них належать інформація, надана поліцією, навіть якщо вона не підтверджує обвинувальний вирок, листи з офіційних джерел, що містять відомості, повідомлені заявником, а також повідомлення, фотографії чи інші матеріали, надані самим заявником. Розгляд усіх можливих видів доказів виходить за межі цього пояснення.

Загалом такі докази мають певні обмеження і рідко є достатніми самі по собі, однак вони можуть суттєво підсилити інші докази. Записи про звернення по допомогу або подані скарги, зроблені в той самий період, можуть допомогти підтвердити загальну послідовність подій (наприклад, повторювані відомості у поліцейських звітах, свідченнях, записах спеціаліста або навіть у повідомленнях довіреній особі).

Докладні вказівки щодо того, наскільки «переконливими» є окремі види доказів

Листи від соціальних служб можуть бути прийняті як «переконливі» докази. У такому листі має бути підтверджено що «соціальні служби провели власну оцінку заявника та мають досвід, який дозволяє вважати його особою, що постраждала від домашнього насильства». Будь-які попередні звіти або оцінки, проведені соціальними службами, ймовірно, міститимуть відомості про домашнє насильство. Однак часто в них прямо не зазначається, що заявника визнано постраждалою особою.

Додатковий лист, який це підтверджує, описує їхній досвід, із додаванням попередніх оцінок та детальним викладом будь-якої додаткової підтримки, має забезпечити, що такі свідчення будуть розцінені як переконливі. У формулюванні керівництва є невелика, але важлива зміна: раніше лист мав надходити від особи, яка проводила оцінку. Тепер це не обов’язково. У разі зміни соціального працівника лист може бути підготовлений новим соціальним працівником або старшим менеджером.

Медичні висновки також можуть вважатися переконливими або навіть беззаперечними доказами. Найбільш сильним доказом буде висновок лікаря, який підтверджує травми або стани, що відповідають домашньому насильству, або виявляє закономірність травм чи звернень заявника щодо домашнього насильства. Висновок має бути підготовлений спеціалістом, який проводив консультацію, та містити детальну інформацію про необхідне лікування.

На практиці отримати підтвердження саме у такому точному форматі може бути досить складно. Може бути неможливо знайти лікаря, який безпосередньо надавав допомогу заявнику у відділенні невідкладної допомоги. Також слід враховувати інших медичних спеціалістів, які лікували заявника.

У останніх оновленнях рекомендацій більше уваги приділяється медичним записам. Також підкреслюється, що постраждалі можуть мати проблеми зі здоров’ям, але не повідомляти, що вони пов’язані з домашнім насильством. У випадках, коли медичні скарги супроводжували насильство, відповідні записи в медичній документації мають бути виділені як підтверджувальні докази.

У рекомендаціях щодо психіатричних висновків внесено доповнення. У ньому зазначається, що «висновки психіатра будуть менш переконливими, якщо вони є лише одноразовим спостереженням, що відображає розповідь заявника». Докази подальших візитів або тривалої підтримки слід оцінювати з більшою вагою. Це викликає певне занепокоєння, оскільки може послаблювати значення незалежних психіатричних висновків, отриманих на підтримку таких заяв.

Якщо психіатр проводив обстеження заявника лише один раз, у його звіті слід підкреслити, що висновки не ґрунтуються виключно на розповіді заявника. Можна зазначити, що були розглянуті медичні записи лікаря загальної практики заявника або інші джерела інформації, а також пояснити, як це вплинуло на оцінку. Також можна посилатися на діагностичні інструменти та критерії, які використовувалися при встановленні діагнозу. Доречно описати професійний досвід роботи з постраждалими від травм, прокоментувати клінічну картину заявника та обґрунтованість його симптомів.

Зустрічні звинувачення

У випадку зустрічних звинувачень працівники Міністерства внутрішніх справ повинні звертатися до нещодавно розширеного розділу керівництва. Під зустрічними звинуваченнями розуміється будь-яка інформація, яка оскаржує або суперечить показанням заявника щодо домашнього насильства. Вони включають заперечення та можуть надходити безпосередньо від спонсора, а також з офіційних документів.

У рекомендаціях визнається, що «зустрічні звинувачення є поширеною тактикою, яку використовують кривдники для збереження влади та контролю». Також зазначається, що концепція «токсичних» відносин є малокорисною, а випадки взаємного насильства трапляються вкрай рідко. У більшості випадків домашнього насильства одна особа є основним кривдником, тоді як інша переважно чинить опір, реагує або намагається захиститися.

У керівництві тепер значно детальніше описано, як працівники, що розглядають справи, повинні оцінювати відповідність поданих матеріалів стандартам доказування та визначати, чиє свідчення є більш переконливим. При цьому застосовується та сама класифікація доказів, яка була наведена вище.

Якщо заявник надає беззаперечні докази, зустрічне твердження слід ігнорувати. У керівництві не до кінця визначено, що відбувається у випадку, коли обидві сторони можуть надати такі докази — зазначається, що в такій ситуації необхідно звернутися до експертної групи з питань політики.

Зустрічні звинувачення також слід ігнорувати, якщо заявник досяг порогу доказування, а зустрічне твердження є лише особистою заявою.

Недоступні докази

Іноді отримання ключових документальних доказів пов’язане з непереборними перешкодами. У таких обставинах слід пояснити, чому певні докази не вдалося отримати. Якщо це повністю або частково пов’язано з діями кривдника або характером насильства, це слід чітко зазначити.

Відповідний розділ керівництва:

«Під час взаємодії із заявником ви можете виявляти розсудливість в його інтересах, коли це доречно, щоб мінімізувати адміністративне навантаження та проявити чутливість до вразливих заявників. Слід враховувати будь-які причини, зазначені в обґрунтуванні відсутності документальних доказів, зокрема якщо такі причини пов’язані з насильницькими стосунками, у яких заявник перебуває або перебував, і слід розглянути можливість ухвалення рішення про визнання заявника таким, що відповідає вимогам, на підставі наявних доказів».

Діти

Діти-утриманці можуть подавати заяву разом зі своїм батьком або матір’ю, які також подають заяву на отримання дозволу на проживання як особи, що постраждали від домашнього насильства, або після цього. Для успішного розгляду заяви вони повинні підтвердити відповідність вимогам щодо родинних зв’язків, догляду, віку та самостійності, викладеним у Додатку щодо дітей. У загальних рисах вони мають довести, що:

• вони подають заяву одночасно з батьком/матір’ю або після того, як той/та подає заяву на дозвіл на проживання як особа, що постраждала від домашнього насильства;
• їм менше 18 років або їм було менше 18 років на момент останнього отримання дозволу як дитині-утриманцю;
• вони не ведуть самостійного життя;
• у Великій Британії існують належні умови для їхнього догляду та проживання.

Важливо зазначити, що відповідно до чинних правил діти не можуть подавати заяви самостійно, наприклад у випадку, якщо вони тікають із сім’ї, де зазнають насильства, самостійно. Водночас у керівництві підтверджується, що в таких обставинах «слід розглянути питання про надання їм дозволу на перебування поза межами правил, беручи до уваги обов’язки Міністерства внутрішніх справ відповідно до розділу 55 Закону про кордони, громадянство та імміграцію 2009 року».

Права людини та право на оскарження

Заява, подана відповідно до правил щодо домашнього насильства, не є автоматично «заявою про порушення прав людини». Для осіб, які не є юристами, це доволі складний технічний момент, але він означає, що у разі відмови в задоволенні заяви не існує автоматичної можливості оскарження рішення суддею. Натомість у випадку відмови заявнику надається право лише на адміністративний перегляд і, звісно, на судове оскарження.